Аквакультура — це вирощування водних організмів, як-от риби, молюски, ракоподібні й водорості, в контрольованих умовах. В Україні ця сфера має значний потенціал розвитку завдяки сприятливим природним ресурсам і висхідному попиту на рибну продукцію. Стаття розкриє сучасний стан, види, перспективи та виклики для української аквакультури, а також можливості державної підтримки галузі.
Аквакультура в Україні
Загальна площа водойм в країні, придатних для рибництва, складає близько 1,3 млн га, з яких активно використовується лише 60%. За даними Держрибагентства, в Україні нараховується понад 45 тис. га ставків, 250 тис. га водосховищ, 850 тис. га озер і 4,5 тис. га лиманів, придатних для аквакультури.
Спостерігається позитивна динаміка росту обсягів виробництва продукції. У 2021 році було вироблено 12,9 тис. тонн, у 2022-му — приблизно 14,6 тис. тонн, а у 2023 році обсяг виробництва досяг 15,3 тис. тонн водних біоресурсів. Зокрема, у 2023 році структура виробництва включала 14 750,8 т у ставах, 53,55 т у садках, 184,89 т у резервуарах й басейнах, 281,59 т в установках замкнутого водопостачання. Попри зростання, ці показники все ще значно нижчі від потенційних можливостей галузі.
Сфера рибництва представлена як повносистемними господарствами, які займаються відтворенням, вирощуванням та перероблюванням риби, так і фермерами, що спеціалізуються на окремих етапах виробництва. Всього у галузь залучено більше 3,5 тис. підприємств, більшість яких є представниками малого та середнього бізнесу.
Попри позитивну динаміку, споживання риби в Україні залишається низьким — близько 13 кг на людину в рік, що значно менше рекомендованої ВООЗ норми у 20 кг і майже вдвічі поступається середньосвітовому рівню у 20,5 кг. При цьому 90% спожитої українцями риби є імпортованою. У 2023 році обсяг імпорту склав 330 тис. тонн риби та морепродуктів на суму $932 млн.
Така ситуація зумовлена як недостатнім внутрішнім виробництвом, так і низькою купівельною спроможністю населення. Адже локальна риба часто є дорожчою за імпортну через вищу собівартість виробництва. Розвиток рибництва в Україні здатний задовольнити висхідний попит на якісну продукцію, зменшити залежність від ввозу й стабілізувати ціни на внутрішньому ринку.
Види та напрями аквакультури в Україні
Завдяки сприятливим природно-кліматичним умовам, наявності численних внутрішніх водойм і розвиненій системі водного господарства в країні сформувалися різноманітні напрями вирощування подібних біоресурсів.
Аквакультура за напрямами діяльності
Аквакультура в Україні охоплює кілька основних напрямів діяльності. Найбільш поширеним є отримання товарної продукції — вирощування риби, молюсків, ракоподібних для реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринках.
Іншим важливим напрямом є штучне розведення (відтворення) й продукування водних біоресурсів задля зариблення природних водойм, поповнення запасів. Протягом 2023 року риборозплідники отримали 361,6 млн екземплярів молоді риб. З них найбільше — коропа, товстолобиків, їх гібридів.
Крім того, аквакультура — це також важливі рекреаційні функції, адже вона надає послуги любительського та спортивного рибальства, організації відпочинку на водоймах. Багато господарств пропонують платну риболовлю на своїх ставках, де можна впіймати й придбати свіжу рибу. Деякі підприємства також розвивають сільський зелений туризм, реалізують комплексні послуги розміщення, харчування, розваг і екскурсій для відвідувачів.
Аквакультура за рівнем інтенсифікації виробництва та технологією
За рівнем інтенсивності виробництва розрізняють екстенсивне, напівінтенсивне й інтенсивне рибництво.
Екстенсивна аквакультура передбачає вирощування риби в природних або слабо змінених людиною водоймах з мінімальним втручанням у процес годівлі й контролю середовища. Цей метод є найбільш поширеним в Україні, особливо в ставковому рибництві. Його перевагами є низька собівартість продукції й простота реалізації, а недоліками — невелика рибопродуктивність, залежність від природних умов.
Напівінтенсивна водна культура ґрунтується на вирощуванні риби у водоймах зі штучною годівлею, частковим контролем умов середовища. Цей метод дозволяє підвищити рибопродуктивність у 2–3 рази порівняно з екстенсивним, але вимагає додаткових витрат на корми, добрива, засоби профілактики хвороб. В Україні за цим принципом працює більшість повносистемних господарств.
Читайте також: Фермерське господарство: що це, види, як назвати та зареєструвати
Інтенсивна аквакультура передбачає вирощування риби в штучних контрольованих умовах з високою густотою посадки, повноцінною годівлею й регулюванням параметрів середовища. Цей метод забезпечує максимальну рибопродуктивність на рівні 100–200 кг/м³, але є найбільш витратним і технологічно складним. В Україні інтенсивною водною культурою займається близько 50 господарств, що використовують рециркуляційні аквакультурні системи.
Напрями товарної аквакультури
Основні напрями товарної аквакультури включають:
- Ставкове рибництво — вирощування коропа, товстолоба, білого амура, щуки в штучних водоймах площею від кількох до сотень гектарів. На частку ставкової водної культури припадає близько 96,6% виробництва. Найбільші підприємства галузі розташовані в Одеській, Черкаській, Вінницькій областях.
- Садкове або озерне рибництво — вирощування форелі, осетрових, сомових риб в плавучих садках, встановлених в річках, водосховищах, озерах та морських акваторіях. Цей напрям активно розвивається на Закарпатті, Прикарпатті, узбережжі Чорного моря. Рибопродуктивність садків може сягати 50–100 кг/м³.
- Індустріальне рибництво — вирощування в басейнах, лотках, установках замкненого водопостачання. Найбільш поширеними об’єктами є кларієвий сом, тиляпія, вугор, осетрові, лососеві, австралійський рак. Індустріальні господарства розташовані переважно в центральних і східних областях країни.
- Марикультуру — вирощування морських видів риб, молюсків, ракоподібних, водоростей в контрольованих умовах. В Україні цей напрям представлений фермами з отримання мідій і устриць на чорноморському шельфі. Триває активна розробка технологій культивування креветок, мулової риби, водоростей.
За останні роки в Україні спостерігаються перехід від екстенсивної до інтенсивної водної культури, впровадження сучасних систем рециркуляції води, кормів, селекційно-племінної справи. Цьому сприяють як висхідний попит на цінні види риб і морепродуктів, так і обмеженість водних та земельних ресурсів.
Найбільш поширеними об’єктами рибництва Україні є традиційні прісноводні види — короп, товстолоб, білий амур, судак, щука, сом. На них припадає понад 2/3 товарної продукції галузі. Водночас зростає інтерес виробників і споживачів до цінних видів — райдужної, струмкової форелі, чечуги, бестера, тиляпії, вугра, австралійського червонопалого рака.
Потенційна потужність морських ферм оцінюється у 20–30 тис. тонн молюсків на рік. Перспективним також є вдосконалення прибережних господарств з вирощування морських видів риб — дорадо, сібаса, лаврака, калкана.
Важливим фактором розвитку локальної водної культури є впровадження цифрових технологій, автоматизації та точного рибництва. Сучасні системи моніторингу параметрів води, контролю годівлі, обліку риби дозволяють оптимізувати виробничі процеси, зменшити витрати та підвищити ефективність господарств.
Онлайн-сервіс WEAGRO надає можливість фермерам придбати необхідні товари та послуги для водної культури в розстрочку, без застави та зайвих документів. Це суттєво спрощує доступ виробників до якісних кормів, обладнання, ветеринарних засобів і сприяє технологічному оновленню галузі. Адже часто саме брак обігових коштів стає на заваді модернізації господарств.
Перспективи розвитку аквакультури в Україні
Аквакультура має значні перспективи розвитку в Україні завдяки кільком ключовим факторам.
По-перше, зростання внутрішнього попиту на рибу й морепродукти стимулює нарощування обсягів виробництва. За прогнозами ФАО, до 2030 року споживання риби в країні зросте до 15–16 кг на людину в рік. Це відкриває для рибництва в Україні можливості імпортозаміщення й насичення ринку локальною продукцією високої якості.
По-друге, Угода про асоціацію з ЄС реалізує перспективу безмитного експорту української риби й морепродуктів на європейський ринок. Євросоюз є найбільшим імпортером рибної продукції у світі, а його ринок оцінюється в 30 млрд €. Українські виробники вже експортують до ЄС форель, судака, осетрових, ікру. Але потенціал вивозу далеко не вичерпаний. Наприклад, українські виробники чорноморських мідій взагалі не задовольняють потреби ЄС, оскільки не можуть конкурувати за якістю й ціною з чилійським експортерам.
Крім того, Україна має потенціал стати регіональним хабом з перероблювання імпортованої продукції для подальшого вивозу до ЄС. Принцип діагональної кумуляції в рамках Пан-Євро-Мед дозволяє працювати з норвезькими та ісландськими водними культурами локально з подальшим безмитним експортом до Євросоюзу. Вже зараз українські компанії нарощують потужності з глибокого перероблювання норвезького лосося й оселедця. За оцінками аналітиків UkraineInvest, Україна може збільшити вилов і виробництво риби до 400 тис. тонн на рік, залучивши 3,6 млрд дол. інвестицій.
Виклики для аквакультури України
Водночас розвиток української аквакультури стикається з низкою викликів, які потребують вирішення. Серед них:
- застаріла матеріально-технічна база більшості рибних господарств;
- висока вартість кормів, енергоносіїв, обладнання для інтенсивного рибництва;
- недосконале законодавство щодо оренди водних об’єктів, ліцензування водної культури;
- нестача кваліфікованих кадрів, особливо у сфері сучасних методів рибництва;
- низький рівень кооперації та вертикальної інтеграції в галузі.
Для подолання цих викликів необхідні системні зміни в державній політиці щодо водної культури. Зокрема, важливо спростити дозвільні процедури, запровадити пільгове кредитування та оподаткування, стимулювати інвестиції у сучасні рибницькі технології.
Читайте також: Що таке розстрочка: різниця між кредитом і розстрочкою
Підтримка аквакультури України
Державна підтримка рибництва в Україні є недостатньою порівняно з іншими країнами. Зокрема, в ЄС на 2021–2027 рр. передбачено понад 6 млрд євро для розвитку рибальства та водної культури.
В Україні ж наразі існують лише плани запровадження окремих інструментів підтримки аквакультури — це:
- компенсація вартості будівництва й модернізації рибницьких об’єктів;
- здешевлення кредитів для закупівлі кормів, обладнання, маточного матеріалу;
- відшкодування збитків від пошкодження продукції рибними хижаками.
Водночас держава може сприяти розвитку аквакультури через наукові розробки й дослідження. В країні діє близько 15 профільних наукових установ і вишів, які можуть стати базою для технологічної підтримки галузі.
WEAGRO — це інноваційний фінансовий сервіс, що робить придбання товарів для аквакультури простішим та доступнішим. Завдяки швидкому оформленню розстрочки без застави та зайвої документації рибні господарства можуть ефективно планувати свої витрати та розвивати виробництво. Це особливо важливо для малих та середніх підприємств, які отримують можливість придбати необхідне обладнання, корми та матеріали тоді, коли це потрібно, а не тільки коли є вільні кошти.
